Укладання бруківки
Як укласти бруківку своїми руками, дотримуючись правильної технології? Або як контролювати роботу тих, хто взявся покласти тротуарну плитку біля вашого дому?
Для того, щоб поверхня, замощена бруківкою, відповідала плановим технічним та естетичним параметрам, необхідно чітко виконувати технологічні вимоги на кожному етапі укладання. Порушення технології замощення бруківки призводить до пошкодження бетонних елементів, нестабільності поверхні, швидшого зношення.
Виконання простих інструкцій та порад гарантує тривалу експлуатацію і належний вигляд бруківки.
Етап 1. Проект
Першим етапом процесу укладки бруківки є підготовка проекту, який повинен містити:
- розміри ділянки замощення;
- визначення навантаження на поверхню;
- умови водовідведення (поздовжні та поперечні ухили);
- тип, конфігурацію, кольори та кількість бруківки, план мощення і спосіб монтажу.
Виконання проекту рекомендуємо розпочати з геодезично-вимірювальних робіт, під час яких виконується розбивка території та визначення її рівнів. У точках розбивки вбиваються в землю кілки або металеві штифти з позначенням рівня, на якому буде знаходитися поверхня. Через ці позначки протягується нитка, яка визначає місцезнаходження верхнього краю бруківки чи бордюрів.
Етап 2. Підготовка площі
Необхідно зняти на місці укладання бруківки верхній шар гумусу та родючого ґрунту. Глибина викопування визначається залежно від товщини бруківки і основи під неї, як правило, в межах 25-65 см. Якщо ґрунт на дні викопаного котловану розрихлений, землю слід додатково ущільнити. Також варто очистити ґрунтове покриття від залишків рослин.
Якщо під знятим родючим шаром знаходяться малопроникні для стоків ґрунти, наприклад пластична глина або суглинки, необхідно збільшити глибину викопування аж до досягнення стабільних ґрунтів. У випадку значного збільшення глибини котловану замість надлишково вибраного ґрунту можна засипати щебінь або інший ґрунт з кращими властивостями. При викопуванні котловану дуже важливо визначити рівень ґрунтових вод. Якщо він знаходиться вище рівня укладання основи під бруківку, необхідно його знизити, виконавши дренажні роботи.
На малих площах роботи другого етапу можна виконувати вручну, а в іншому випадку за допомогою машин, таких як бульдозери, скрепери і грейдери.
Етап 3. Профілювання території
На цьому етапі необхідно поєднати проектування конфігурації поверхні (повороти, заокруглення, перехрестя) з дотриманням рівня поверхонь та схилів. При цьому слід враховувати природні особливості об’єкта, його ландшафт. Нахил поверхні проектується залежно від умов водовідведення, але, як правило, в межах 2,5% – 4,0%, що відповідає ухилу 2,5-4 см на 1 м довжини. Ґрунтове покриття вирівнюють, використовуючи шар крупнозернистого піску товщиною до 10 см. Після цього проводять віброущільнення дна котловану. Процес вирівнювання і трамбування ґрунту має велике значення для формування майбутньої поверхні, її стабільності.
Етап 4. Обрамлення поверхні
Залежно від призначення замощення та планового навантаження на поверхню межі котловану визначаються та фіксуються за допомогою бордюрів, поребриків (в тому числі садових) чи палісадів, між якими власне і буде укладена бруківка. Поребрики і бордюри запобігають розходженню замощеної поверхні, зміцнюючи її краї та надійно зберігаючи форму.
Бордюри, завдяки значній товщині, найчастіше використовуються при будівництві доріг і тротуарів. Поребрики ж краще підходять для прибудинкових територій. Палісади гармонійно виглядатимуть поруч із садовими доріжками та клумбами.
Ці бетонні вироби встановлюються на основу з напівсухого бетону з дотриманням проміжків між окремими елементами близько 3 мм (інструкція зі встановлення). Шви не заповнюються.
Етап 5. Влаштування морозостійкої основи
Запорукою правильного укладання бруківки є влаштування надійної основи поверх попередньо вирівняного та утрамбованого ґрунту. Якщо основа не відповідає проекту, бруківка не витримуватиме відповідних навантажень, замощення буде недовговічним.
Основа виконує дренажну функцію (перешкоджаючи вбиранню бруківкою вологи) і забезпечує захист покриття в зимовий період.
Матеріалом для основи служить гранітний щебінь фракції 5-40 мм, який укладається шарами завтовшки по 10-15 см. Кожен із них ретельно ущільнюється (приблизно на 20% від початкової товщини), щоб забезпечити належну витривалість та міцність основи в експлуатації.
Для верхнього шару основи варто використовувати матеріал фракції проміжного значення між зернистістю підсипки та основи. Це дозволить запобігти змішуванню підсипки з нижніми шарами основи в процесі експлуатації та, внаслідок цього, просідання бруківки.
Товщина основи залежить, перш за все, від призначення поверхні та планових навантажень. Для замощення прибудинкових територій, тротуарів чи доріжок достатньо 20 см основи, а поверхні, розраховані на постійний рух автотранспорту, вимагають основи товщиною не менше 30-50 см.
Вибір товщини основи також залежить від результатів досліджень властивостей ґрунту, на якому вона вкладається. Так, в’язкі ґрунти (наприклад, глина) потребують товстішої основи.
Можливе укладання бруківки на існуючі бетонні та асфальтні поверхні (з обов’язковим шаром підсипки).
Етап 6. Підготовка шару підсипки під бруківку
Над основою повинен знаходитися монтажний шар підсипки. Підсипкою служить один із таких матеріалів:
- щебеневий відсів фракції 0-5 мм;
- просіяний білий пісок;
- цементно-піщана суміш у співвідношенні від 1:3 до 1:5.
При укладанні бруківки на існуючі бетонні та асфальтні поверхні рекомендується використовувати цементно-піщану суміш виключно у пропорції 1:3.
Цементно-піщана підсипка використовується на нестійких чи похилих поверхнях, оскільки наявність цементу в цьому шарі запобігає вимиванню піску з основи та сприяє стабілізації покриття.
Незалежно від експлуатаційних навантажень і типу бруківки, товщина підсипки після ущільнення повинна складати від 3 до 5 см. Шар підсипки слід вирівняти правилом таким чином, щоб укладена на неї бруківка знаходилась приблизно на 1 см вище від запланованого рівня (рівня «0»).
Остаточне ущільнення підсипки виконується лише після укладання бруківки за допомогою вібраційної плити з еластичною гумовою накладкою.
Етап 7. Укладання бруківки
Щоб не пошкодити підготовану підсипку, замощення починається від встановлених бордюрів чи поребриків, а для укладання наступних рядів можна використовувати як опору щойно замощену поверхню. Напрям руху — від країв території до центру. Укладання кожного ряду плиток слід контролювати за допомогою шнура, щоб досягнути рівномірного розподілу плитки на площі.
Правильний вибір рисунку замощення може збільшити витривалість поверхні. На ділянках, призначених для постійного руху транспортних засобів, плитка укладається під кутом до напряму руху. Таке діагональне мощення забезпечує більш рівномірний розподіл навантаження на кожний бетонний елемент, робить поверхню стабільнішою. Також при цьому зменшується шум від коліс.
Біля країв площі замощення, тобто на межі стику елементів брукування і бордюрів (поребриків), слід рівно обрізати плитку, щоб вона щільно прилягала до бордюра чи поребрика і мала належний естетичний вигляд. Бруківку не варто обрізати більше, ніж наполовину.
Внаслідок особливостей технології виробництва бруківки та використання натуральних матеріалів (різні відтінки сировини, змішування різних кольорів) можуть виникати відхилення у відтінках окремих елементів, що не є дефектом виробів. Аби на поверхні замощення не було помітно різниці відтінків одного кольору, необхідно вкладати бруківку як мінімум із 3-5 піддонів одночасно. Особливо важливе дотримання цього правила при замощенні бруківки з поверхнею колор-мікс.
Етап 8. Виконання швів
Після завершення укладання відбувається заповнення проміжків між сусідніми елементами — так званих швів. Матеріал для цих цілей має бути дібраний так, щоб забезпечити еластичну взаємну передачу навантаження між бетонними елементами. Рекомендуємо використовувати сухий білий промитий пісок (без цементних та інших домішок) фракції 0-2 мм. Крупнозернистий пісок може застрягати і нерівномірно заповнювати шви, а наявність домішок (наприклад, глини) — викликати появу плям на поверхні бруківки.
Надмір піску після заповнення швів усувають перед віброущільненням поверхні, а потім, у разі необхідності, заповнюють утворені прогалини. Допустиме багаторазове заповнення швів з одночасним поливанням їх водою, яка полегшує та пришвидшує даний процес.
Наявність відступу між сусідніми елементами дозволяє їм взаємодіяти між собою та сприяє розподілу навантаження на замощену поверхню.
Етап 9. Вібраційне ущільнення поверхні
Замощену поверхню слід додатково ущільнити. Цей процес здійснюють по сухій та чистій бруківці за допомогою вібраційної машини, використовуючи гумову накладку, функції якої полягають в амортизації та захисті плитки.
За відсутності накладки віброплита може подряпати та потерти бетонні елементи, а пісок зі швів — проникнути в пористу поверхню бруківки та утворити плями.
Віброущільнення ділянки проводять пошарово (кожні 15 см основи) рівномірно від країв до центру аж до досягнення планового рівня поверхні та стабільності бетонних елементів. Після цього можливе повторне заповнення швів.
Після завершення усіх вказаних технологічних процесів поверхня замощеної ділянки повинна бути рівною (без опуклостей та впадин), стійкою, цілісною, зі швами однакової ширини. Поверхня, яка відповідає цим вимогам, готова до експлуатації через 24 години.
Наслідком неправильного замощення бруківки може бути її пошкодження або руйнування, утворення на бетонних елементах потертостей, тріщин, подряпин та інших дефектів, за які компанія не несе відповідальності.
